Проблеми вінілу

Проблеми з сибілянтами. Застосування деессера і обмежувача прискорення для вирішення цієї проблеми і наслідки.

Запис вокалу з близько розташованим мікрофоном часто містить надмірну кількість високих частот (ВЧ). Такий сигнал можна якісно записати й відтворити на студійному обладнанні, але після його перенесення на лаковий диск оригінальний чистий звук «ссс» може перетворитися на неприємне розмите шипіння («шшш»).

Високий рівень сибілянтів (шиплячих та свистячих звуків, як-от «ссс», «шшш», «ззз»), а також інші насичені ВЧ-елементи (наприклад, хай-хети) є неприйнятними для вінілового формату. Вони можуть спровокувати ефекти перехресної модуляції, що призводить до спотворень звуку та нестабільності стереобази. Тому під час попереднього мастерингу наполегливо рекомендується контролювати рівень цих частот за допомогою деесерів та інших інструментів динамічної обробки.

На фото бачимо приклад того, як виглядають сибілянти, вирізані в платівці. Дивлячись на голку в канавці, чітко видно, що вона не здатна відтворити цю дрібну модуляцію.

Деесери та лімітери високочастотного прискорення

Ця особливість вінілового виробництва ставить перед мастеринг-інженером складне завдання. Необхідно забезпечити адаптивний, динамічний контроль тембру, який би пригнічував високі частоти лише тоді, коли їхня енергія перевищує критичний поріг. Пристрій, що виконує таку функцію, називається деесером.

Більшість систем для нарізки вінілових дисків оснащені подібною обробкою (наприклад, модулем Neumann HK66 у стійці VG66). Ба більше, компанія Neumann розробила спеціальний відкалібрований лімітер високочастотного прискорення (блок BSB-74) для своїх пізніших моделей вінілових програмованих верстатів. Цей пристрій працює за тим самим принципом, що й класичний деесер.

Обмежувач прискорення BSB-74 було відкалібровано для обмеження струму до 1,4 А в діапазоні понад 4 кГц, що лімітує будь-яке прискорення на рівні 8150 м/с².

З таким каліброваним обмеженням прискорення у 8150 м/с² (830 G) максимальна модуляція звукової канавки обмежена частотою 4,6 кГц, а максимальна швидкість становить 28 см/с. Компанія Neumann зробила бездоганний вибір, оскільки такий ліміт гарантує, що голка з ефективним радіусом 25 мкм (μm) зможе безперешкодно відтворити будь-яку обмежену таким чином модуляцію канавки на всіх радіусах запису.

Чи саме в цьому криється секрет «аналогової магії»?

Чимало непрямих доказів свідчать про те, що використання обмежувачів прискорення та деесерів пояснює різницю в якості звуку між релізами на LP та CD з тим самим музичним матеріалом. Слухачі вочевидь віддають перевагу версії з обмеженими високими частотами (ВЧ).

Звісно, можна стверджувати, що суттєві обмеження швидкості та прискорення, зумовлені фізичною природою вінілової платівки, і забезпечують ту саму «теплоту» звучання, про яку часто згадують. Нестиснені аудіофайли PCM (навіть зі стандартною частотою дискретизації 44,1 кГц) не накладають жодних обмежень на високі частоти. Відтак, щоб забезпечити таку ж якість у ВЧ-діапазоні, як і CD (44,1 кГц), платівка мала б підтримувати максимальну швидкість канавки 525 см/с (що вдесятеро перевищує стандартні 50,9 см/с). А нестиснений аудіофайл із частотою 96 кГц має еквівалентну межу прискорення у 3,5 мільйона G — за такої цифри типовому картриджу знадобилася б притискна сила у 0,5 кг, лише щоб утримати голку в канавці!